Чверть століття на передовій інформації: Історія Сабіни Ружицької

Сабіна Ружицька, відома прикарпатська журналістка, нині фрілансерка всеукраїнської газети «Експрес» та регіональної газети УГКЦ «Нова зоря», в професії вже чверть століття. Медійниця зізнається, що за цей період довелося неодноразово долати труднощі й протистояти різним викликам.

Про це пише Голос-Інфо з посиланням на Школу Журналістики

Попри все, найбільшим випробуванням для неї, як і для всіх українців, стала повномасштабна війна. Зокрема, у професійному плані дуже складно працювати в умовах блекауту, що супроводжується довготривалим відключенням світла.

«Доброго дня, колеги! Так добре, що в нашому місті є Центр журналістської солідарності. Це – місце мого порятунку. Домовилася про інтерв’ю з батьком загиблого захисника, бо маю зробити черговий матеріал в «Експрес», а вдома вимкнули світло. То я зразу до вас», – з такими словами забігла Сабіна в Центр.

Журналістка розповіла, що зараз працює над матеріалом про загиблого на війні буковинця Андрія Бурчака. Він був майстром спорту України зі стрільби з лука, талановитим відеографом, економістом-кібернетиком. Андрій загинув у грудні 2022 року. Відважний герой витягнув чотирьох поранених побратимів з-під обстрілів, а сам загинув.

«У всеукраїнській газеті «Експрес» від початку повномасштабного вторгнення є рубрика «Герої». Пишемо про загиблих захисників та захисниць, які віддали своє життя за Україну. Я, зокрема, долучилася до підготовки публікацій у цю рубрику почасти тому, що в мене у родині є загиблі на війні. І це така моя данина пам’яті загиблим Героям», – зауважила журналістка.

Під час роботи у коворкінгу Центру медійниця в телефонному режимі поспілкувалася з батьком загиблого воїна та попрацювала над матеріалом. Сабіна Ружицька під час спілкування з працівниками Івано-Франківського Центру журналістської солідарності зазначила, що для неї дуже важливо писати такі матеріали саме в Центрі. По-перше, для медійниці це важливий побутовий момент. По-друге, не менш важливий, психологічний аспект. Публікації про загиблих, поранених є емоційно важкими, адже кожен такий матеріал – це біль, сльози, розпач, емоції. Після спілкування з рідними загиблих, їхніми побратимами нелегко вийти з такого кола бесіди.

«Саме тут, у нашому Центрі журналістської солідарності, коли пишу такі тексти, я можу трішки переключитись і поговорити з колегами на інші теми, або відволіктися і випити каву чи чай. Таким чином можна швидше відійти від такої важкої теми. Скажімо, вдома то є вдома, і так там не вдається, бо не хочу ці проблеми розділяти зі своїм 10-річним сином. У редакції медіа розумію, що буду відволікати колег від робочого процесу. З початку війни у моєму доробку вже більше півсотні таких емоційних публікацій – про загиблих та поранених на війні, волонтерів», – поділилася думками Сабіна Ружицька.

Як зазначила координаторка Івано-Франківського Центру журналістської солідарності Вікторія Плахта, в коворкінгу Центру медійники можуть скористатися робочими місцями, отримати доступ до безперебійного інтернету, випити чай чи каву, за потреби – скористатися комп’ютерною та копіювальною технікою, фотокамерою. Звичайно, найчастіше така потреба у колег виникає в період блекауту. Загалом щомісяця за такого роду допомогою до Центру звертається до півтора десятка журналістів.

«Наш Івано-Франківський Центр журналістської солідарності – це, по суті, як дім доброї родини. Вдячна голові НСЖУ Сергієві Томіленко за ініціативу і сприяння діяльності таких Центрів. Безмежно вдячна координаторці нашого Центру Вікторії Плахті за постійну підтримку та всіляку допомогу для мене і мого сина. Якщо мені погано чи добре і цим хочу поділитись або попросити допомоги у звичайному житті – йду до родичів або до друзів. А якщо мої проблеми чи потреби стосуються професії – завжди звертаюся в Центр. Інколи заходжу сюди і просто так. Як каже мій 10-ти річний син Ілля, – «ми сьогодні не зайдемо в Центр хоча б привітатися?!».

Богдана Засідко, асистентка Івано-Франківського Центру журналістської солідарності.