Вона добровільно пішла в армію з курорту “Драгобрат” і вже понад 10 років захищає Україну, рятуючи життя та здоров’я поранених військовослужбовців

Так, пані Оксана вже понад 10 років у Збройних Силах України, хоча до війни із росією не мала уявлення про армійську службу – працювала цивільною медсестрою у Лисичанську на Луганщині. Зараз вона головна медична сестра медичної роти 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, головний сержант.

Пише Голос-Інфо

Перший великий матеріал в “Українській правді. Життя” про нашу Героїню був опублікований ще 22 червня минулого року. Колись 22 червня було чи не сакральним днем і місяцем, адже радянська пропаганда постійно “прокачувала мізки” “общності совєтскіх людей”, що саме тоді відбулося віроломне вторгнення окупантів на ссср. Але насправді паралелі зовсім інші: кремль повторив історію третього рейху і сам підступно відправив рашистські війська в Україну теж 22-го. У 2022-ому році, хоч і 24 лютого.

А почалося все ще 10 років тому. Путінські посіпаки на Сході все агресивніше піднімали голови. У той період пані Оксана змінила географію проживання: переїхала з крайньої східної області – Луганської – у крайню західну – на Закарпаття, знайшовши по оголошенню роботу медика на високогірному курорті “Драгобрат”.

Договір про роботу був укладений на 8 місяців, але відпрацювати довелося тільки половину… У лютому 2014-го росія окупувала Крим, і це вдарило по пані Оксані персонально. Тож вона вирішила піти на службу в Збройні Сили України.

Та з військового обліку її зняли (в той час жінки перебували на обліку до 40 років), а головною перепоною стала лисичанська реєстрація. Тоді була установка не брати в ЗСУ людей із тимчасово окупованих територій, тому жінку почали “футболити” по інстанціях. І тільки влітку змогла отримати посаду медсестри в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді через військкомат міста Сторожинець Чернівецької області.

З тоно часу почалися і досі не завершилися для неї армійські будні та бойові випробування. Навіть позивний отримала з підтекстом: “Ксюха” – так на армійському жаргоні називають автомат Калашникова зі складаним прикладом і скороченим стволом (АКСУ).

Головним і першим справжнім випробуванням для бригади стало Дебальцеве. Але “Ксюху” туди не взяли, бо тривала спецперевірка. І перший виїзд у зону бойових дій стався у 2015-му, під Станицю Луганську…

“Особливо середнього медперсоналу не вистачає. Причому, на всіх рівнях. Чому? Різні причини. Гроші не на першому місці… Патріотизм, так. Але часто він не переважає силу звички сидіти у тилу навіть без роботи, чи знічев’я сховатися за кордоном… І ніби й прийшли б, а якогось морального поштовху не знаходять… А він повинен бути!. Крім цього, можна застосувати й інші варіанти. Одна з них: більшість медиків, усе-таки, жінки. А серед них меншість тих, хто сам спроможний піти в армію. А в Україні немає мобілізації жінок. От і виникає некомплект… Як його заповнити? Вважаю, що один із варіантів рішення – на 2-3 місяці хоча б відряджати в цивільний медперсонал у військові шпиталі, це було б здорово для всіх”, – вважає медикиня.

Пропонує ще одну ідею:

“От на Закарпатті Мукачівський шпиталь є… І ще багато інших. З числа їхнього персоналу можна ж відправляти у бойові частини, особливо середній медперсонал, а на їх місце брати цивільних? У чому проблема?”.

Гендерне питання. Воно доволі делікатне. Що думає пані Оксана про особливості взаємин у фронтових умовах чоловіків і жінок? Бува, не полюють за представницями “прекрасної половини людства” з сексуальними домаганнями, чи бувають випадки зневажливого ставлення?

“Богу дякувати, з 2014 р. прецедентів не було… Я особисто вмію себе захистити одним поглядом… Тим більше тут, в нашому колективі, взагалі ніяких проблем ні в кого не виникає. У нас абсолютно дружні стосунки, ми фактично одна сім’я… Мене навіть усі називають пацанкою…”, – говорить.

Як реагує “Ксюха” на повідомлення про те, що і через Закарпаття в тому числі легкодухі намагаються втекти за кордон від мобілізації? Як би головний сержант вчиняла, якби ті потрапили до неї?

Відповіла, як думає:

“Саме таких ухилянтів, яких спіймали при спробі незаконного перетину кордону, я б у військові частини не мобілізовувала. Я б їх застосовувала на виробництві з важкими умовами роботи. Це ж уже зрадники, вони можуть підвести побратимів у будь-який момент. Тому нехай працюють в поті чола, посилюють обороноздатність і наповнюють податками оборонний бюджет!”.

Навіть у цивільних лікарів робота вважається стресовою, а у військових психологічне й фізичне навантаження багатократно важчі. Тому рік тому колеги запитали в головного сержанта: як вона розслабляється, знімаєте стрес?

“В’язанням, за умови, що є час. Це моє давнє хобі. В’яжу все підряд – внучці кардиган, доньці шортики, зараз ось топик. І відключаюся від усього, особливо, коли працюю гачком. Там треба рахувати – ти рахуєш, рахуєш і всі інші думки відлітають геть. Як каже мій син – кого ви хочете перемогти? Моя мама на війну зі спицями пішла!”, – сміється.

Слова “залізної” “Ксюхи” і приголомшили, і викликали величезну повагу:

“Віра в Перемогу є непохитна. Навіть якщо якийсь безалкогольний тост, то я завжди додаю: за Перемогу в цьому році! На чому грунтується моє переконання, що чекати довго не доведеться? Досвід. Жіноча інтуїція… А ще точніше, дуже велике бажання”.

А на уточнююче запитання додала:

“Я почала думати про Перемогу ще в 2022-ому… Справді, як її зустріну? Хоч я не емоційна людина, за цей час я собі не дозволила жодної сльозинки, але відчуваю майже напевне: буду не просто плакати… Я буквально ревітиму. І це будуть тільки сльози радості!”.

Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.

Відділ зв’язків з громадськістю Оперативного командування “Захід”.

Фото Служби зв’язків з громадськістю 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади та особистого архіву “Ксюхи”.

Стежте за нами в соціальних мережах: Ютуб, Телеграм, Фейсбук та Інстаграм.