Wieger – німецький АК під патрон НАТО

“Вігер” (Wieger) — автомат (штурмова гвинтівка), розроблена в НДР у 80-ті роки. Він був створений на основі радянського автомата Калашникова, але мав перед ним одну важливу перевагу. Про це можна дізнатися в Музеї зброї міста Зуля.

Подібність є очевидною. Особливо непосвяченим потрібно досить довго вдивлятися в предмет, що лежить перед ними у вітрині музею зброї в Зулі, щоб зрозуміти: це автомат Калашникова чи “Вігер”.

Обидва експонати – штурмові гвинтівки. Обидва зроблені для того, щоб вбивати людей. І обидва – частинки історії виробництва військової зброї в НДР.

Цій історії присвячено спеціальну виставку в Музеї зброї. В її експозиції – 23 штурмові гвинтівки, сконструйовані для ведення бойових дій. Але йдеться про щось більше, ніж просто про зброю. Виставка покликана ще й показати, як НДР перш за все у 80-ті роки обережно намагалася вести незалежну від Радянського Союзу політику.

“Звичайно, в першу чергу нас цікавить історія техніки, – говорить директор музею Петер Арфман (Peter Arfmann). – Але важливо й те, що ми тут розповідаємо про особливу главу в історії НДР”.

Як каже реставратор і головний зброяр музею Йорг Шульце (Jörg Schulze), на відміну від автомата Калашникова “Вігери” могли вважатися переважно розробленими в НДР військовими гвинтівками.

Автомати Калашникова як стандартна стрілецька зброя армій Варшавського договору випускалися в НДР за радянською ліцензією, тобто за документацією і з дозволу СРСР. Їх виробляли на підприємстві VEB Geräte-und Werkzeugbau Wiesa в Рудних горах.

Там автомат “Вігер” був розроблений у 80-ті роки на базі автомата Калашникова і був модернізованим варіантом останнього. Там же почалося його виробництво.

Найважливішою і не одразу розпізнаваною частиною модернізації було те, що “Вігер” (акронім зі слів Wiesa і Germany) був розрахований під патрони меншого калібру, ніж автомат Калашников. Автомати Калашникова АК-47 виготовлялися під патрони калібру 7,62 мм, а автомати “Вігер” – калібру 5,56 мм.

Плануючи виробництво автоматів “Вігер”, керівництво НДР, за словами куратора виставки Ріго Герольда (Rigo Herold), мало особливу мету.

Куратор виставки Ріго Герольд (Rigo Herold)

Таким чином в останнє десятиріччя існування республіки можна було обійти договірне обмеження, згідно з яким вироблені на території НДР автомати Калашникова не можна було експортувати. А Республіка гостро потребувала твердої валюти.

“Тому рішення напрошувалося само собою. Необхідно було розробити таку зброю, яку можна було б виробляти на наявному обладнанні, але про яку можна було б сказати, що вона не є ідентичною ліцензійній документації, а тому не зазнає експортних обмежень”, — пише Герольд у проспекті виставки.

Перш за все, менший калібр повинен був зробити автомат привабливим для несоціалістичного світового ринку. Держави НАТО використовували тоді набої стандартного калібру 5,56 мм для своїх штурмових гвинтівок.

Згідно з дослідженнями Герольда, незадовго до кінця НДР все говорило про те, що вибрана стратегія є правильною. Було проведено конкретні переговори про експорт автоматів “Вігер” між НДР та Індією, а також Перу. “Іншими потенційними покупцями були Гана та Нігерія”. Однак кінець НДР став кінцем і цих планів.

Те, що спеціальна виставка, присвячена виробництву військової зброї, відбувається в Зулі, пояснюється не тільки тим, що, як розповіли Арфман та Шульце, багато деталей для автомата “Вігер” виготовлялися на зульському підприємстві VEB Fahrzeug – und Jagdwaffenwerk Suhl.

Ця виставка відобразила й суперечливу історію самого міста Зуля. Це місто на півдні Тюрингії приваблює туристів своєю довгою історією виробництва військової техніки. Однак за рішенням міської ради від 1991 року комуна стала іменуватися “містом миру”.

Музей зброї у м.Зуль

Колишній депутат ландтагу від партії лівих і багаторічний голова міської ради Іна Лоєфельд (Ina Leukefeld) ще добре пам’ятає, як те рішення міської ради обговорювали в суспільстві.

Тому вона вважає абсолютно правильним, що Музей зброї зробив виставку спеціально не про мисливську та спортивну зброю, а про військові штурмові гвинтівки. “Місто миру й місто зброї — це дві сторони однієї медалі”, — вважає вона.

Як каже реставратор Шульце, кожному відвідувачу виставки при одному погляді на цю зброю стає зрозуміло, що з такими речами на полювання не ходять. Але організатори виставки в жодному разі не ставили собі завдання прославляти війну (це особливо підкреслює директор музею Арфман).

І сьогодні в Зулі є виробники зброї – це фірма Merkel, що спеціалізується на мисливських рушницях, і компанія C.G. Haenel GmbH, яка належить групі Merkel та виробляє високоточні й штурмові гвинтівки для армії та інших відомств.

Джерело