У середмісті Івано-Франківська на будівлі зберігся герб родини Потоцьких

Побачити його можна на одній зі стін найдавнішої архітектурної пам’ятки міста – колишньому римо-католицькому костелі Непорочного Зачаття Діви Марії, св. Андрія та Станіслава.

Кошти на будівництво храму надав засновник міста-фортеці Станіславів Андрій Потоцький, повідомляє Фіртка.

Будівництво розпочалося перед 1672 роком.

Починаючи з 1980 року у споруді розміщується Музей мистецтв Прикарпаття.

Побачити зображення гербу Потоцьких можна і в середині пам’ятки.

ДОВІДКА: Історія будівлі музею мистецтв

Починаючи з 1980 року, Музей мистецтв Прикарпаття розміщується в найдавнішій архітектурній пам’ятці міста – колишньому римо-католицькому костелі Непорочного Зачаття Діви Марії, св.Андрія та Станіслава. Кошти на будівництво храму надав засновник міста-фортеці Станіславів польський магнат Андрій Потоцький. Будівництво розпочалося перед 1672 роком. Ця дата випливає із записів у щоденнику німецького мандрівника Ульріха фон Вердума, де було зазначено, що станом на 1672 рік на будові нового кам’яного костелу виконані вже значні роботи.

Автором креслень споруди був французький інженер-архітектор Франсуа Корассіні з Авіньйону, який у цей час перебував на службі у засновника міста і також долучився до зведення міських укріплень і забудови середмістя. У 1679-1682 роках нагляд за спорудженням храму здійснював інший французький архітектор Кароль Бенуа. По смерті А.Потоцького справою добудови костелу займався його син Йосип. У 1669 році архієпископом Яном Тарнавським костел був піднесений до рівня колегіати, що давало право тримати при ній трьох вікаріїв, трьох каноніків і трьох прелатів. Після 1799 року Колегіата стає парафіяльним костелом.

У 1703 році відбулось посвячення костелу Львівським архієпископом Костянтином Зелінським. Впродовж 20-30-х років XVIII століття проводились значні ремонтно-реставраційні роботи у храмі. Причиною їх проведення були вапнякові фундаменти костелу, які в умовах багнистого грунту виявились неспроможними утримати масивну споруду, в стінах якої інтенсивно почали з’являтись значні глибокі тріщини. Щоб вберегти храм від руйнувань, ззовні по всьому периметру він був зміцнений міцними масивними цегляними контрфорсами, які суттєво змінили стрункі пропорції будівлі. У 1744 році біля костелу було зведено дзвіницю, що була вщент зруйнована у 1962 році і наново відбудована за збереженими кресленнями в кінці 1990-х років.

Будівництво колегіати здійснювалось в той період, коли на наших землях в архітектурі відбувався процес становлення стилю бароко. Проте в основу пам’ятки ліг поширений в європейській ренесансній архітектурі тип центрально-купольної базиліки на основі латинського хреста. Поземний план утворений трьома навами і перпендикулярно до них розташованим коротким трансептом. Головна нава, вівтарна частина і трансепт вивищуються над невисокими бічними навами. В інтер’єрі, вздовж периметру центральної частини храму, проходить широкий, класичного типу карниз з позолоченими тригліфами та орнаментованими метопами. Споруда перекрита системою хрестових склепінь.

Перші вівтарі в храмі були встановлені напередодні освячення, зокрема, очевидно, багатоярусний головний вівтар, де в оточенні фігур святих і ангелів знаходився мальований на полотні образ Непорочного Зачаття Діви Марії, прикрашений срібними з позолотою шатами (зараз знаходиться в місті Ополє, Польща). В різних частинах костелу знаходилися вівтарі Матері Божої Ченстоховської, Святого Себастьяна, архангела Михаїла, Розп’яття Христового. Найбагатше оздоблення мав амвон. В ньому налічувалось близько 15 скульптурних зображень. Основні об’єми робіт проводились впродовж 30 – 40-х років XVIII століття коштом тогочасного володаря – молодшого сина А.Потоцького, Йосипа Потоцького. Про це нагадує пам’ятна таблиця з родовим гербом «PILAWA», яка була встановлена в 1737 році на східному фасаді храму, де знаходиться і сьогодні. Для виконання оздоблювальних робіт в костелі Й.Потоцький запросив різьбярську майстерню, очолювану німцями за походженням Томасом Гуттером та Конрадом Кутченрайтером.

Збереглися до наших днів величні мармурові циборіуми (балдахіни) бічних вівтарів святого Йосипа (західний) та святого Вінсента (східний). Мармур для колон був доставлений із Кракова. У вівтарі святого Вінсента, у мармуровій труні, яку підтримували два ангели (на даний момент представлені в експозиції), знаходились мощі ранньохристиянського мученика, знайдені в римських катакомбах і подаровані Папою Інокентієм XI у 1679 році на честь героїчних захисників міста Станіславова, що зуміли протистояти нападові турецько-татарського війська та зупинили їх наступ на Європу.

Завдяки дуже великій кількості скульптури, широкому використанню позолоти храм відносили до числа найпишніших пам’яток Галичини.

Фресковий стінопис костелу виконав у 1877 році художник-декоратор, вихованець Петербурзької Академії Мистецтв Еразм-Рудольф Фабіянський, що був родом з Житомира. Внутрішній простір прикрашають стилізовані під бароко мотиви. Переважають гірлянди з плодів та квітів, картуші та розетки. Склепіння вівтарної частини та головної нави вміщують на сьогодні суттєво пошкоджені (або зовсім втрачені) композиції на євангельські теми. В парусах, під куполом, знаходяться чотири медальйони із поясними зображеннями Євангелістів (Івана, Марка, Матвія і Луки). В самому куполі по периметру в шести картушах закомпоновані 12 апостолів. Над ними – монохромно написані пророки. Вгорі – Дух Святий у вигляді голуба.

У 1882 році костел піддався руйнівним діям вогню. Пожежа знищила дерев’яні перекриття даху, частково пошкодивши розписи. Склепіння бані довелось зміцнювати ребрами-тягами (вони частково перекрили зображення). Поверх живопису пробили чотири овальні вікна, які з одного боку полегшили вагу купола, а з другого – збільшили потік світла в середину храму. Під час ремонтних робіт даху, що проводився у 2001 році, робітники знайшли на балюстраді головної вежі мідну капсулу із запискою. В ній йшлося про те, що помічники бляхарської майстерні зафіксували факт власної участі у відновленні храму після пожежі 1882 року. Розписи інтер’єру були поновлені в 30-х роках XX століття художником Смучаком.

Костел був також місцем успіння представників роду Потоцьких. Починаючи з кінця XVII століття, у крипті костелу, що знаходиться під вівтарною частиною, в дерев’яних і мармурових саркофагах спочивали останки А.Потоцького, його дружини Анни з Рисінських, сина Станіслава, що загинув під Віднем у 1683 році. Також тут було поховано Йосипа Потоцького, двох його онуків та дружину Вікторію Лещинську. Мармуровий саркофаг, де колись покоївся прах Лещинської, і зараз знаходиться в крипті, куди був перенесений у 1886 році з греко-католицької Катедри.

Храм виконував також ще і роль твердині. Тому із крипти були прокладені два ходи. Один із них пролягав у східному напрямку – до родинного маєтку Потоцьких, інший – в західному – до ріки Бистриці. Ходи були в об’ємі масивними, викладеними цеглою, по них вільно міг скакати вершник.

Костел залишався діючим до 1957 року. Велика частина костельних реліквій потрапила до Польщі під час репатріації польського населення радянського Станіславова у 1945-46 роках. На початку 1960-х років було розібрано дзвіницю, почалась руйнація інтер’єру храму – вівтарі були розмонтовані, знищені орган, скульптура Богородиці перед фасадом, фамільні поховання Потоцьких, забілений фресковий стінопис.

До 1975 року в приміщенні колишнього костелу діяв Геологічний музей Інституту нафти і газу. Впродовж наступних п’яти років проводились реставраційні роботи з метою створення художнього музею.

6 квітня 2012 року Івано-Франківський обласний художній музей було перейменовано у Музей мистецтв Прикарпаття.