У Болехові поховали воїна, якого здолала важка хвороба

Скорбота і сум завмерли в повітрі, бо передчасно пішов у обійми Господа наш захисник Богдан-Михайло Вінчерський.

Пише Голос-Інфо, посилаючись на Болехівську міську раду.

Незважаючи на хворобу, чоловік приєднався до Збройних Сил України та вірно і віддано виконував свій обов’язок. Бійцю довелося побувати у самісінькому пеклі — на східних рубежах фронту. Але через хворобу він повернувся відновити свої сили у пункт постійної дислокації військової частини – м. Гайсин Вінницької області. На жаль, тут усі плани на майбутнє воїна в одну мить перекреслило важке захворювання, яке обірвало його життя 24 травня на 44 році.

Усі, хто знав Богдана, згадають чоловіка веселим та доброзичливим, кажуть, що був працьовитим і не боявся труднощів. Навіть на фронті чоловік змушений був змагатися не лише з ворогом, а й з підступною хворобою, яка виявилася сильнішою…

Сьогодні бійця відспівали й провели до місця вічного спочинку. Багатолюдною була остання земна дорога Богдана-Михайла. Прийшли попрощатися з бійцем представники влади, однокласники, друзі, сусіди, побратими, вдячні за його солдатську звитягу мешканці громади.

Священнослужителі відспівали захисника Батьківщини відповідно до релігійних канонів на подвір’ї рідного дому та у храмі Успіння святої Анни. Після заупокійної панахиди, зі словами співчуття до рідних і близьких спочилого солдата звернувся отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло, висловивши слова співчуття родині від усіх жителів громади.

«…Хто, як не я. Коли, як не тепер, – з такими словами ідуть боронити рідну землю, вигнати окупантів з України та стати на захист її суверенітету і територіальної цілісності, відстояти право кожного з нас жити у вільній та суверенній державі сотні вірних синів нашої держави. Взяв до рук зброю і щодня з побратими наближав Перемогу й померлий Богдан-Михайло. Збережіть пам’ять про нашого захисника. Нехай його вчинок буде прикладом для наслідування кожному з нас. Нехай його жертва не буде марною. Нехай його могила будить і надихає наступні покоління. Вічна пам’ять і вічна слава нашому захиснику», – зазначив отець.

Попрощався та попросив прощення від імені Богдана-Михайла з рідними настоятель храму Успіння святої Анни отець Дмитро Павлик.

Богдан мав би повернутися до рідної домівки з довгоочікуваною Перемогою, обійняти рідних, близьких, одружитися, народити та виховувати дітей… Але не судилося…

З невимовним болем, зі сльозами на очах, під супровід духового оркестру усі присутні провели Героя в останню дорогу.

Поховали земляка-Героя з усіма військовими почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України на міському кладовищі на вулиці Довжанській. Від імені Президента України та головнокомандувача Збройних Сил України представник Долинського територіального центру комплектування та соціальної підтримки вручив матері бійця Державний Прапор України.

Як же швидко догоріла свічка нашого новітнього Героя… Він відійшов у вічність, залишивши по собі світлу пам’ять та спогади, які не залікують болючі рани рідних, але грітимуть їх душі щоразу, коли згадуватимуть про нього..

Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати. Кожен загиблий воїн – це болюча рана на душі кожного з нас. І не буде московитам прощення за забрані життя українців – від малого до великого.

Ім’я Богдана-Михайла навіки буде взірцем мужності, патріотизму та назавжди увійде в історію нашого краю.

Слава Україні!

Вічна Слава нашим Героям!