Приховані можливості автоматичної коробки передач, якими ніхто не вміє користуватися

Автоматична трансмісія багатьох моделей машин має дуже корисну опцію ручного перемикання передач. При цьому вкрай складно знайти водія, який би регулярно нею користувався.

Відразу обмовимося, що в цьому матеріалі під терміном “автоматична трансмісія” ми, як і більшість автовиробників останнім часом, будемо мати на увазі і класичну гідротрансформаторну КП, і роботизовану “коробку”, оскільки їх конструкція має на увазі наявність “ступенів”. Про варіатор в даному контексті говорити сенсу немає, хоча більшість з них дозволяють водієві перемикати віртуальні “передачі”, які в цьому механізмі насправді відсутні.

Найчастіше, “ручне перемикання” передач в автоматичній КП сприймається водієм і позиціонується автовиробником як чисто “спортивна” опція. Мовляв, за допомогою примусового управління “коробкою”, активний драйвер зможе краще розкрити перегоновий потенціал машини і отримає можливість обганяти всіх сусідів по потоку. Насправді ж, кермові “пелюстки”, або можливість перемикати передачі в автоматичній трансмісії погойдуваннями джойстиком селектора АКП, корисні зовсім не з цієї причини. Але тільки якщо знаєте як їх застосовувати.

Якщо відкинути “перегонові” рекламні лушпиння, і трохи подумати, то обов’язково згадаєте відразу кілька ситуацій, в яких водій краще впорається з перемиканням передач, ніж електронні “мізки” машини. Наприклад, коли ви збираєтеся потрапити з прилеглої дороги на магістраль. По ній машини несуться з набагато більшою швидкістю, ніж в’їжджають. А тому завдання водія авто, що вливається в основний потік, — якомога швидше розігнатися.

Чим оперативніше він це зробить, тим менше ймовірність, що в нього вріжеться транспорт, який вже рухається по шосе. І в цій ситуації перехід в ручний режим управління коробкою передач цілком виправданий. Так водій може примусово змусити КП працювати на зниженій передачі на високих оборотах мотора, забезпечуючи більш живу динаміку свого авто. Хоча і на шкоду економічності, про яку переважно печуться сучасні автомобільні “мізки”.

Ті ж самі аргументи переходу до ручного управління “автоматом” цілком можна привести і при необхідності енергійного обгону транспорту що їде попереду на вузькій дорозі.

Ще одна ситуація, в якій ручне управління може стати кращою альтернативою “автоматичному” — зимова по-справжньому слизька дорога або в’язке бездоріжжя або сипучий пісок під колесами. В таких умовах, якщо КП у якусь мить надумає переключитися на більш високу передачу, цього може стати достатньо для того, щоб машина втратила керованість або засіла в грязі. Коли ж трансмісія знаходиться в ручному режимі, подібна ведмежа послуга з боку КП виключена.

І при буксируванні опція ручного перемикання передач дуже корисна. Щоб “коробка”, переходячи на підвищену передачу, не змушувала мотор на холостих обертах вибиватися з сил під великим навантаженням, водієві слід самому тримати його обороти в тяговитому діапазоні, включивши в ручному режимі відповідну передачу.

Джерело