Документальне кіно про супергероя. Чому «Яремчук. Незрівнянний світ краси» став популярним та збирає зали

З 8 серпня українським прокатом крокує новий документальний фільм студії «KNIFE! Films» — «Яремчук. Незрівнянний світ краси». Фільм уже зібрав понад мільйон гривень, отримав продовження у прокаті та сотні вдячних відгуків у соцмережах. 

Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку та готовий розповісти, в чому секрет її успіху та чи дійсно це така бездоганна робота. 

Студія «KNIFE!», головним драйверами якої є продюсер Максим Сердюк та режисер Артем Григорян, увійшла в українське кіно документальним серіалом «Спалах» у 2021-му. У 2024 їхній новий документальний серіал «Епізоди» про попкультурні феномени 1990-х та 2000-х — успіх збірної з футболу у 2006 році, створення гри S.T.A.L.K.E.R. та появи оригінальних українських телешоу — вже мав прокат в кінотеатрах. 

Творці «Епізодів» не приховують, що знімають не фестивальне документальне кіно, а працюють у напрямі «попдок». Інакше це ще можна назвати «документальна публіцистика». 

«Яремчук. Незрівнянний світ краси» знятий за тим же форматом, що й серіал «Епізоди». Режисер Артем Григорян веде лінійно життя українського співака, починаючи від його народження та перших творчих кроків у самодіяльному ансамблі у маленькій буковинській Вижниці й завершує трагічною смертю від онкології та дещо пафосними спічами про спадщину Яремчука. Між цим півтори години життєвого шляху, який подається з погляду доньки та другої дружини Яремчука, кількох колег та музичного критика та дослідника естради Філа Пухарєва. 

В цілому «Яремчук. Незрівнянний світ краси» — це фільм, який не хапає зірок з неба, однак тримає цілком пристойний рівень, щоб за півтори години не захотілось проскролити соцмережі. Попри велику кількість спікерів, Григорян успішно це компонує з особистими архівами Яремчука (який дуже любив фотографуватись і знімати домашнє відео, а тому матеріалу чимало) та панорамними красотами Карпат, на тлі яких звучать рефлексії Яремчука з особистого щоденника співака, ніби надають головному герою пряму мову у байопіку про нього. 

Фільм майже з пів оберта прокату отримав велику популярність з цілком зрозумілих причин. Він говорить про українську музику, яка існувала до не те що Spotify, а й «Мелорами» та каналу М1 (про яких вже можна знімати окреме документальне кіно). На тлі масового захоплення та відкриття для себе української культури українцями через трагічні обставини повномасштабного вторгнення, поява документальної стрічки про головного естрадного виконавця 1970-х виглядає як очікуваний успіх. 

Хоча звісно, вагому частину успіху стрічки — це здатність Артема Григоряна вивіряти темп фільму та не створювати зайвої духоти та штампів на кшталт «червоною лінією у житті та творчості Назарія Яремчука був патріотизм та любов до Батьківщини». 

Проте, назвати фільм бездоганним складно, бо виглядає він наче піар-проєкт самого Назарія Яремчука. У фільмі його постать видається занадто безхмарною та світлою. Лише дуже надивлений глядач може щось запідозрити у розлученні з першою дружиною (про яке у фільмі говориться дуже побіжно). А також помітити іронічні зауваження музикантка Володимира Прокопика про те, що за деякі пісні композитора Олександра Злотника, з яким працював Яремчук, було відверто соромно. Однак все це настільки побічно проноситься фільмом, що не дає образу Яремчука цієї неоднозначності, а відтак фактурності та опуклості. 

«Яремчук. Незрівнянний світ краси» — це фільм про супергероя. Молодого, красивого та ставного чоловіка, який озброївшись суперсилою української пісні, ніс нашу культуру через чагарники радянської системи з її «піснями-паровозами», художніми радами, музичною мафією у регіональних філармоніях та небезпечними поїздками в Чорнобиль та Афганістан. Такий світлий, такий хороший, такий геніальний. Співав до останнього, бо пісня — це те, що тримало його у світі.

Дійсно, справжній супергерой. Хоча з іншого боку, в наші похмурі часи фільмів про таких «супергероїв», мабуть, і не вистачає. А більш детальне дослідження та деконструкція — це вже буде завдання нової хвилі документальної публіцистики. 

Джерело