23 листопада Україна та світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946

Щорічно у четверту суботу листопада українці вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

Запаліть сьогодні свічку й поставте на вікно своєї оселі, вшановуючи пам’ять загиблих під час голодоморів.

Пише Голос-Інфо

Історія голодомору 1932-1933

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію — об’єднання індивідуальних приватних селянських господарств у колективні господарства державної власності.

Тоді кожному селянину нараховували певну кількість трудоднів, за відробіток яких платили натуральним продуктом. Однак переважно трудодні були настільки мізерними, що позбавляли селянина можливості прохарчувати себе і свою родину.

В українців же колективізація викликала спротив. Зокрема у 1930 році Україною прокотилась масштабна хвиля масових протестів і збройних виступів проти насильної колективізації селянських господарств. Того року в УСРР було зафіксовано понад 4 000 масових протестних виступів, у яких брало участь до 1,2 мільйона селян.

Відтак селян насильно заганяли у колгоспи шляхом терору та пропагандистської війни з незгодними, на яких режим вішав ярлики “куркулі”, “буржуазні націоналісти”, “контрреволюціонери” та знищував цих людей.

Побоюючись повстань та не бажаючи втратити Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі.

Мовилось про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання плану.

У 1932 році для України було встановлено нереальний до виконання план хлібозаготівель у 356 млн пудів хліба.

Для затвердження цього плану до Харкова прибули найближчі соратники Сталіна — Каганович і Молотов, добре проінформовані про розпал голоду вже в першій половині 1932 року в Україні, оскільки у 1931 році у селян забрали майже весь зібраний урожай.

Оскільки така політика колективізації в Україні зазнала краху, селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя. Для збереження колгоспів і майна у руках держави сталінський режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву “закон про п’ять колосків”.

Постановою ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності” все колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання.

Згідно з цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Було організовано спеціальні групи людей, які обшукували населення, аби силою вилучати зерно. Такі обшуки супроводжувалися терором, фізичними та моральними знущаннями з людей.

Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів — права держави забирати у селян не лише зерно, а й інші продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу.

Під тиском Молотова 18 листопада 1932 року було ухвалено постанову, якою запровадили специфічний репресивний режим — “чорні дошки”. Занесення на “чорні дошки” означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією.

У 1932–1933 роках режим “чорних дошок” діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.

22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова українців фактично заблокували у межах голодуючої території, заборонивши виїзд з УСРР і Кубані по хліб. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки подібного рішення не було застосовано.

Сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовився від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20.

Жертви Голодомору обчислюються мільйонами. Страшні обставини злочину роблять неможливим встановлення і точної кількості викликаних голодом смертей невинних людей, і вичерпного поіменного списку.

Однак у 2000-х роках Інститут демографії і соціальних відносин ім. М. Птухи Національної академії наук України спільно з університетами США створили спецгрупу зі вченими, які підрахували приблизні демографічні втрати України унаслідок Голодомору.

Фахівці дійшли висновку, що шляхом Голодомору радянська влада знищила понад 3,9 млн українців, а втрати ненароджених оцінили у 0,6 млн. Відтак сукупні демографічні втрати оцінюють у 4,5 млн життів.

Геноцид було організовано і вчинено шляхом узаконення насильницьких дій та масового вбивства українців. Близько 400 архівних документів це підтверджують.